Олександр Лоуен стверджував, що для кожної людини основною реальністю її існування є її тіло.

Саме через своє тіло людина сприймає світ і за допомогою свого ж тіла вона реагує на нього.

У своїй книзі «Зрада тіла» Лоуен говорить:

«Якщо тіло знаходиться у відносно неживому стані, здатність людини отримувати враження з навколишнього середовища і реагувати на них знижена.

Чим жвавіше тіло, тим яскравіше людина відчуває реальність і тим активніше реагує на неї.

Ми всі знаємо зі свого досвіду, що коли ми почуваємося особливо добре, коли ми сповнені енергії і сил, то світ сприймається більш яскраво.

У стані депресії його фарби втрачають свою яскравість, світ стає блідим.

Саме тіло тане від любові, кам’яніє від страху, тремтить від гніву, тягнеться до тепла і дотику.

Без тіла ці слова будуть лише поетичними образами.

Сприйняті тілом, вони володіють реальністю, яка наповнює сенсом його існування.

Заснована на реальності тілесного відчуття, особистість знаходить свою сутність і структуру.

Абстрагована від цієї реальності, особистість стає соціальним знаряддям, скелетом без плоті».

Проблема терапії полягає в тому, що людина, котра знаходиться в розриві зі своїм тілом, не знає, про що ви їй говорите.

Вона може навіть сказати наступне:

«Яке відношення має моє тіло до того, що я відчуваю?»

Це питання абсурдне саме по собі, бо те, що вона відчуває, і є її тіло.

Без тіла немає ніяких почуттів. Людина не може задавати подібні питання, якщо тільки її не привчили вважати, що тіло – лише механізм, що підтримує її життя, але жодним чином не визначає її.

Однак надмірне значення, що надається розуму і духу, призвело до того, що душа позбулася своєї тілесної оболонки, а тіло – своєї душі.

І зрештою весь життєвий процес зіткнувся з небезпекою бути перетвореним на механічну операцію.

Пост складений на основі уривка роботи Олександра Лоуена.

«Депресія і тіло».