У різних школах психотерапії поняття психологічного кордону використовується давно і лежить в основі багатьох корекційних і психотерапевтичних методик.
Окреслити кордони означає визначити або встановити рамки контакту або відносин між собою і навколишнім світом.
Ірвін і Міріам Польстери виділяють кілька аспектів сприйняття кордонів «Я»:
1. Тілесні кордони – мається на увазі не межі фізичного тіла, а скоріше кордони образу тіла.
Польстери, спираючись на свій терапевтичний досвід, вказують на часті випадки придушення і заборони відчуття деяких частин свого тіла.
«З тим, що знаходиться поза межами «Я», майже неможливо підтримувати контакт, в результаті чого можна залишитися за межами взаємодії з важливими частинами самих себе».
У таких випадках терапевт спрямовує зусилля і увагу клієнта на ті частини тіла, які не включені в його тілесні кордони.
2. Кордони цінностей.
Порушення виникають, коли ці кордони занадто жорсткі.
У цьому випадку може виникнути порушення контактів, оскільки людина нездатна вступати в контакт з людьми з іншими цінностями.
В описаному Польстерами терапевтичному випадку такі жорсткі межі цінностей призводили також до неможливості творчості, адже певні види діяльності не викликали збудження, а тому ігнорувалися.
3. Кордони звичного.
«Кордони, які ми встановлюємо, перетворюються на «демаркаційну лінію», що відокремлює нас від незнайомого світу, з яким ми відмовляємося вступати в контакт, навіть коли така можливість існує».
Жорсткість цих кордонів обумовлена зазвичай страхом перед невідомим, людина обмежує себе колом звичних занять.
Для таких людей складно формувати нові знайомства, непростими подіями стане зміна роботи, дорослішання дитини, старіння. Формула «я такий, який є» поступово стає ще жорсткішою – «я такий, яким завжди був і завжди буду».
4. Кордони проявів – тут.
Польстери мають на увазі заборону на вираження себе.
Формуються такі кордони з раннього дитинства: «Не плач, не чіпай, не нервуй, не мастурбуй». Таким чином дорослі табуюють емоційність і її прояви.
У процесі дорослішання людина знаходить все більше ситуацій, де можна застосувати дані заборони.
5. Кордони відкритості.
«Те, що починалося як небажання висловлювати себе, стає настільки звичним, що спрацьовує навіть тоді, коли зникає заборона на самовираження».
В цьому випадку кордони звичного вступають в силу і табу зберігається.
Кордони відкритості мають багато спільного з іншими кордонами.
Однак це особливий тип поведінки, коли людина відчуває специфічне небажання бути видимою і впізнаною.
Вона може знати собі ціну, бути впевненою у своїй правоті і навіть діяти у відповідності зі своїми переконаннями, але буде намагатися робити це приватно або анонімно – бути анонімним критиком, слідувати анонімній моді і т. п.
Вона не хоче привертати увагу.
В очах інших людей така людина не хоче виглядати ані жорстокою, ані деспотичною, ані чутливою, ані вимогливою, ані наївною, ані агресивною, ані безсловесною і т. д.
Вона побоюється бути відкритою, щоб не викликати з боку інших людей презирства і протесту.
Польстери говорять про чотири стадії розвитку кордонів відкритості:
а. Стадія блокування – людина не знає, що вона хоче висловити.
b. Стадії гальмування – знає, але не хоче проявляти це.
c. Стадія ексгібіціонізм – поведінка людини іноді виглядає безглуздо і навіть зухвало. «Але у пошуках адекватних способів самовираження пройти через це часто буває необхідно. Адже спочатку потрібно зробити пробний крок. Якщо людина примушує себе бути зібраною або хоче уникнути незручності, вона може занадто довго чекати, поки досягне ідеальної інтеграції, тому що неможливо від стану глибокої загальмованості відразу перейти до досконалості».
d. Спонтанна поведінка.
Ідея позбутися кордонів, які ми самі ж встановили, завжди лякає.
Загроза втрати ідентичності, можливо, і справедлива, тому що ми справді втрачаємо щось притаманне нам.
Нам необхідний розвиток власної ідентичності.
Власне «Я» – це не структура, а процес.
Руйнуючи старі кордони проявів, ми отримуємо можливість розширити відчуття власного «Я».
Ірвін і Міріам Польстери