Диявол у деталях. Зазвичай їх нескладно помітити після факту.

Трохи складніше розгледіти потенційні дрібниці у процесі — побачити можливість маневру в тому, що на перший погляд здається монолітом.

Скажімо, робота набридла і хочеться звільнитися.

А якщо те ж навантаження, але за подвійну плату?

Або, навпаки, удвічі зменшити обсяг роботи?

Робити те ж, але дистанційно?

Вільний графік?

Щоб звільнилися не ви, а той безперестанку базікаючий колега? Або ваш начальник?..

Такі експерименти — як мисленнєві, так і цілком реальні — допомагають виявити, які саме сили в ситуації для вас ключові.

Наприклад, може виявитися, що та ж робота за ті ж гроші з тими ж колегами не так ненависна, якщо раптом уявити, що ви не одружені/не заміжні.

Хтось колись сказав:

Звучить гротескно, але так буває.

«Розгештальтовування» ситуації, позбавлення її монолітності, подрібнення на складові — це ігри з фігурою і фоном.

Ми змінюємо фон і дивимося, як це впливає на фігуру. Іноді різниця очевидна, іноді здається, що змін немає.

Простий експеримент у кабінеті Гештальт-терапевта:

— Давайте поміняємося місцями… Що для вас змінилося?

— Абсолютно нічого, — відповідає клієнт, не замислюючись ні на секунду.

Так буває і за межами кабінету.

Ситуацію сприймають як гештальт, і дробленню на пазли вона не підлягає.

А якщо сказати дружині/чоловіку, що такі слова тебе ранять?

А якщо запитати про позапланову відпустку?

Змінити звичний маршрут, фасон, інтонації, кут зору.

Це як якби на відомих «Гештальт-картинках» хтось завжди бачив стару жінку і ніколи — дівчину. Або міг розгледіти тільки вазу, а два профілі — ніяк.

Буває, життєвий простір людини дійсно вкрай обмежений. Наприклад, якщо він з якихось причин скутий у рухах. Але частіше обмежено психологічний життєвий простір.

Сприйняття організовано так, що видно лише незначну частину можливостей. В очі кидається знайоме, звичне. Решта не «лякає», решти просто не існує.

Можливо, побачивши щось інше, людина змінить свої вибори, а можливо, що ні. Це вже особисте рішення.

У Гештальт-терапевта немає відповіді на питання, який вибір «правильний». Але в його кабінеті можна навчитися міняти кут зору і помічати деталі, які «дрібницями» назвати — язик не повертається.

Текст: Олена Ворожейкіна