Памʼятка для тих, хто йде на сертфікацію
Саме стільки триває сертифікаційна робота студента другого ступеня.
Тому зазвичай стільки ж тривають клієнт-терапевтичні роботи на зустрічах малих груп — «трійок», «четвірок».
І в інших просторах — на супервізійних групах для студентів других ступенів, на триденних базових курсах — часто беруть саме двадцять хвилин.
Багато це чи мало — як зазвичай, залежить від контексту.
Двадцять хвилин потерпіти, поки почне діяти знеболююче, або двадцять хвилин перегляду цікавого, захоплюючого фільму — це різні двадцять хвилин.
У греків навіть є слово для позначення іншого часу, не хронологічного.
Це кайрос — суб’єктивне відчуття часу, яке залежить від того, скільки внутрішніх подій «сталося» для людини в цей проміжок часу.
Не секрет, що іноді на тій же клієнт-терапевтичній сесії час тягнеться нескінченно: пройшло десять хвилин, а здається — година. Або, навпаки, тільки-но зібрався щось розповісти — виявляється, час вичерпано.
Для різних людей у групі — терапевта, клієнта та учасників у колі — час відчувається по-різному.
Тому якщо давати узагальнену відповідь, то за цей час, звісно, можна встигнути дуже багато.
Якщо відбуваються події. Якщо є місце переживанню. Якщо людина взагалі в стані у складній ситуації щось пережити, здійснити внутрішню роботу по переживанню.
З іншого боку, звичайно, ми не чекаємо від клієнт-терапевтичної сесії, наприклад, на «трійці» чи під час сертифікації зустрічі з великої букви.
Вона може статися. А може – і ні
І це не обов’язковий критерій успішної сертифікаційної роботи.
А що тоді важливо?
На сертифікаційній зустрічі добре б шукати, поглиблювати фігуру і в кінцевому рахунку — шукати потребу.
Фігура – це заряджена для клієнта тема, ситуація може бути ясна, очевидна. А потреба — ні. І її треба шукати.
Можна і не знайти за двадцять хвилин, але тоді на сертифікаційній супервізії студент може докладно розповісти,як саме він її шукав:які були гіпотези щодо потреби клієнта,на яких феноменах гіпотези ґрунтуються,як він їх перевіряв,як досліджував фон за допомогою запитань,як використовував у побудові гіпотез власні почуття та відчуття у контакті з клієнтом.
Не обовʼязкового будь-яка гештальт-терапевтична сесія складається з цих елементів. Зовсім ні.
Але саме на сертифікаційній є певні завдання, і відсотків вісімдесят робіт можуть бути саме такими.
Навіть якщо ви всі двадцять хвилин шукали фігуру і не знайшли — про це можна говорити.
Що ви робили, як саме її шукали?
Що перешкоджало знаходженню або навіть спробам пошуку?
Може, була атмосфера злиття?
Може, вам було дуже важко сказати щось, що вступало б у конфронтацію з клієнтом, що якось виявило б вашу різницю?
Може, ви боялися ставити клієнту які-небудь запитання, щоб «не сталося чого»?
Або тем, запропонованих клієнтом, було дуже багато, вони стрімко змінювалися і ви також не встигали нічого поглибити, запитати, відчути себе поруч з ним?
При цьому енергії було багато. І, можливо, це була дефлексія?..
Коротше кажучи: поговорити — а що це було?
Якщо не ставити запитання, які сприяють пошуку, то фігура може і не поглиблюватися сама по собі, без чиїхось зусиль.
А якщо її (фігуру) цілеспрямовано не шукати – то ми залишимося в області припущень.
Авторка тексту: Олена Ворожейкіна