Внутрішня дитина – важлива частина нашої особистості.

У різних підходах цю частину називають по-різному: субособистість, архетип, схема поведінки.

Про внутрішню дитину як про частину нашої душі можна знайти відомості в різних культурах.

І тоді можна зробити висновок, що ігнорувати цю нашу частину точно не варто.

При цьому важливо, що на нашу дитячу внутрішню частину необхідно подивитися саме з боку.

Коли ми під владою переживань нашої внутрішньої дитини, то ми в злитті з нею, з її відчуттями, з нашими дитячими стратегіями поведінки і переконаннями, які зараз нам не допомагають, а заважають.

Раніше ці стратегії і установки допомагали виживати.

Зараз же це те, що себе не виправдовує, від чого людина може впасти у відчай, самобичування і знецінення.

Можна сказати, що людина «захоплена» внутрішньою дитиною, її переживаннями.

І тоді важливо навчитися виходити з цього внутрішнього злиття, струсити з себе цей транс.

Усвідомити, що ви – це не 100% ваша внутрішня дитина.

При цьому робити це необхідно з підтримкою і співчуттям до себе і своєї внутрішньої дитини, а не з претензією і критикою.

Пред’являти до себе претензії ми і так чудово вміємо.

Величезна кількість досліджень підтверджує, що чим краще ми навчимося ставитися до себе, тим краще у нас йдуть справи.

Навпаки практично ніколи не буває – ми виходимо зі злиття і займаємо добру спостережну позицію по відношенню до себе.

Коли ми звертаємося до Внутрішньої дитини як до окремої нашої частини, з якою можна вибудувати діалог і за якою можна спостерігати, ми вчимося підтримувати себе по-справжньому і запускаємо процес зцілення давніх травм.

Якось психолог Євгенія Погудіна задала в Instagram питання підписникам:

«Якби ваша внутрішня дитина відчувала, що її приймають, то…?»

То що б тоді відбувалося у Вашому житті?

Відповіді були найрізноманітнішими.

Наприклад, такими:

Ці та інші відповіді були про те, як може покращитися відчуття від життя, якщо наша дитяча частина відчуває прийняття.