Коли ми можемо (підкреслено, виділено курсивом) помилятися в присутності іншого, не боячись глузування і докору, не боячись насмішок, – це цінно!

Люди, в присутності яких ми можемо зіткнутися зі своєю вразливістю, недосконалістю та слабкими сторонами, не відчуваючи почуття сорому, не відступаючи від власного спотвореного відображення.

Люди, в чиїй присутності ми можемо визнати і прийняти свій «потворний» портрет, – знахідка і скарб; їх потрібно берегти.

Ми – як шкатулки: під кришкою щось є, але що – загадка, поки не відкриєш.

Буває так, що під прекрасною кришкою – порожнеча або запліснявілий оксамит. Зовні нічого, всередині- навпаки, втрачаєш інтерес як мінімум, закриваєш – і на полицю.

Буває так, що ти, зачарований, розглядаєш привабливий малюнок, фарби, матеріал. Руці приємна поверхня, можливо, це антик або ексклюзив.

Зовні. Внутрішність заповнена уламками кольорових пляшок.

Буває так, що куплена десь в секонд-хенді коробочка несподівано прекрасна.

І кожен дотик підсилює відчуття цінності, прихильності і любові.

І дуже рідко, але буває, коли під кришкою на додаток ховається ПЕРЛИНА або інший прекрасний дорогоцінний камінь.

Захопленню здивування немає меж. Можливо, навіть щастя володіння колекціонера.

Нечасто нам трапляються такі зразки.

Не впустити, берегти і передати у спадок. Як мінімум, сьогодні зберегти…

Автор @‌iuliia_lobysheva