Сепарація — це не просто процес фізичного, емоційного, ціннісного відділення від батьків.

Це — єдина можливість зустрітися зі своїм Я, пізнати його, здобути свою унікальну Я-ідентичність.

В процесі індивідуального розвитку дитини ми можемо спостерігати її періодичні рухи від батьків до себе і назад.

Це рухи від Я до Іншого і від Іншого до Я.

Щоб зустрітися з собою, людині необхідно вирішити складні завдання:

вийти з психологічного симбіозу-злиття зі своїми батьками,

відділитися від них,

здобути автономію і при цьому зберегти зв’язок і близькість з батьками.

Тому сепарація — це не руйнування, а перебудова відносин. Сепарація також є процесом «перезбірки» Я, появи нової Я-ідентичності.

РЕПАРАЦІЯ ЯК СПОСІБ ПОВЕРНЕННЯ ЦІЛІСНОСТІ Я

Дуже важливо, щоб під час сепараційного бунту і сепараційного гніву батьки не реагували подібним чином.

У такій ситуації далеко не кожен зможе стримати в собі звіра і не відреагувати симетричним способом, і у відповідь не «знищити» дитину.

Ти мені не дочка!

Ти мені не син!

Я тебе після всього цього знати не хочу!

Такі реакції батьків є по суті межовими та викликаються у відповідь на межову динаміку дитини.

Батьки, яким вдається контейнувати негативні почуття дитини на свою адресу, створюють умови для виникнення у неї репараційної провини.

Репарація (reparation) – процес зменшення провини за допомогою дії, призначеної компенсувати уявну шкоду, яка, нібито, була завдана об’єкту прив’язаності; процес відтворення внутрішнього об’єкта, який у фантазії був знищений.

Репараційна провина, на відміну від провини невротичної, при якій батьки звинувачують дитину в її поганій поведінці, «запускається зсередини», у внутрішньому світі.

І що ще важливо, вона запускається у той момент, коли дитина вже «вчинила злочин проти Іншого».

Отже, переживання дитиною провини в цьому випадку доречне та необхідне, воно може сприяти поверненню до психічної реальності Іншого як цінності.

Це по суті провина екзистенційна.

Агресія необхідна, щоб «зруйнувати» об’єкт прив’язаності, провина потрібна, щоб «зібрати» його знову.

Агресія дозволяє символічно вбити об’єкт прив’язаності, репараційна провина — відродити його та по-новому зустрітися з ним.

Репараційна провина дозволяє знову присвоїти об’єкт прив’язаності, зробити його елементом своєї психічної реальності.

І тоді образ Я стає інтегрованим, цілісним та творчо збалансованим.