Созалежна особистість всередині вас може знаходитися в «сплячому режимі» і не подавати ознак життя доти, доки ви не вступите у любовні стосунки або не опинитеся в соціальній ізоляції (тривала відрядження, еміграція, відпустка).

У таких ситуаціях звичні психологічні захисти можуть послабшати, і ви відчуєте себе дитиною 2–3 років, залишеною наодинці з цим страшним і незрозумілим світом.

Як рибалка бачить рибалку здалеку, так і созалежні люди зазвичай знаходять один одного та створюють дисфункціональні союзи.

Залежні люди зосереджені на зовнішніх винагородах і ігнорують свої внутрішні бажання та почуття.Вони зовсім не вміють просити, віддаючи перевагу докорам або ролі мовчазної жертви.

Почуття в таких стосунках проявляються лише у конфліктах, які несвідомо створюються для того, щоб скинути накопичене роздратування.

Роздратування у позиції жертви неминуче, оскільки вона вважає, що саме партнер заважає їй створити ідеальне життя, при цьому сама не може змінити його чи ситуацію. Безсилля, як відомо, породжує гнів.

Які почуття та думки формують созалежну особистість всередині вас?

Соромлюся…

Свого тіла (є люди красивіші та молодші за мене), свого соціального становища (немає роботи, машини, квартири тощо), своїх родичів.

Визнати навіть самому собі, що моя потреба «бути коханим», «бути в стосунках» надзвичайно важлива. Не кажу про це на побаченнях, погоджуючись на секс у надії, що це переросте у тривалі стосунки.

Казати «ні» та відмовлятися від того, що мені не подобається.

Виражати свої справжні почуття з остраху бути відкинутим (раціоналізація: «сильні люди не показують своїх емоцій»).

Просити того, що мені потрібно, бо боюся відмови.

Боюся…

Періодів самотності, коли потрібно жити одному і піклуватися про себе.

Того, що я зіпсував комусь настрій (відчуваю провину).

Того, що інші мене можуть не цінувати і не помічати.

Бути відкинутим партнером (тому постійно підлаштовуюсь під його бажання).

Розчарувати інших (тому не маю права на помилку).

Бути господарем свого життя (бо доведеться брати відповідальність на себе, а це важко і страшно).

Давати відсіч, коли порушуються мої межі.

Вступати в конфлікт і захищати свої інтереси.

Залишатися наодинці з самим собою.

Власного гніву.

Очікую…

Що інший сам вгадає мої бажання та потреби і задовольнить їх.

Що хтось інший, а не я, зробить перший крок.

Що хтось інший запропонує цікаво провести час, і я просто погоджуся.

Що хтось інший створить для мене сприятливі умови.

Що мій партнер зміниться, і всім стане добре.

Що все владнається само собою, варто лише почекати.

Злюся…

Що цей світ несправедливий і жорстокий.

Що все йде не так, як мені хочеться, і мені хронічно не щастить.

Що людям до мене немає ніякого діла, всі егоїсти і живуть лише для себе.

Що я завжди повинен бути ідеальним і хорошим.

Що я не такий красивий/успішний/розумний/багатий, як інші.

Що люди не відповідають моїм очікуванням.

Що люди не цінують моєї доброти та моїх зусиль.

На себе, бо у всьому винен, і виправити помилки неможливо.

Що у мене немає сил покращити своє становище.

У созалежних стосунках, якими б близькими вони не здавалися, любові мало, а взаємного використання багато.Однак, якщо ви ніколи не були психологічно самостійним і автономним, вам здається, що такі симбіотичні стосунки, які були з батьками, і є справжньою любов’ю.

Автор: Ирина Федоськина