Часто чую від клієнтів, як чудово було б дружити зі мною поза терапією.
Звідки ростуть ноги цього бажання і чому це погана ідея?
Психологічна етика – дивний предмет, вона як би є, але багато хто вважає за краще думати, що її немає.
Частково тому, що в умовах соціальних мереж вона починає старіти. Однак є непорушні речі, які таки неетичні для психолога поза часом. Спати з клієнтом, мати з ним романтичні стосунки та дружити не можна.
І якщо про перші два пункти все більш-менш зрозуміло (терапевт-це все-таки батьківська фігура, а при таких розкладах це, вибачте, справжнісінький інцест, нехай і психологічний), то ось з третім багато питанням.
Чому ж людині хочеться дружити зі своїм терапевтом?
Якщо з поверхневого і банального-то психологи-це досить розумні, освічені, тонко відчуваючі і емпатичні люди. Я не знаю, хто б не хотів мати такого друга.
Однак якщо копнути глибше, то дружба з терапевтом це трохи «читерство»: людина входить у терапевтичні стосунки і з порога отримує прийняття. Повне та всепоглинаюче.
Те, що у звичайних дружніх відносинах пробудовується місяцями, іноді роками( і не завжди повною мірою), людина отримує майже відразу.
Вона у цілком безпечних стосунках, оскільки знає, що терапевт не засудить, терапевт не буде пасивно-агресивним, що терапевт здатний на пряму комунікацію.
Спілкування з ним приносить полегшення та позитивні зміни у житті. Навіть якщо у терапії має місце конфронтація, вона однаково закінчується корисно для клієнта. Хто не хоче дружити з такою чарівною істотою, поряд з якою розквітає життя.
Тільки є нюанс: стосунки у терапії не є звичайними, людськими.
Стосунки в терапії вибудовуються спеціальним чином. Формат розмови вибудовується спеціальним чином. І сам психолог роками тренується мислити, реагувати та діяти спеціальним чином. І все це відрізняється від того, що у нас є у звичайному житті.
Якщо завгодно, терапевтичний простір ізольований як хірургічний кабінет, туди не проникає нічого, чому не дозволяє проникнути психолог або сам клієнт.
Останній там у центрі всієї уваги—, і оскільки його думки та почуття оголені, психолог створює “стерильну” атмосферу для роботи з усім цим. У реальному житті ніхто такий простір створювати не стане.
Щоб створювати “стерильну” атмосферу та діяти певним чином, психолог витрачає колосальну кількість енергії. У реальному житті навряд чи хтось витрачатиме стільки енергії перманентно.
Психолог стабільний та постійний.
Ви знаєте, коли ви його побачите, як проходитиме ваше спілкування, всередині терапії виставлені чіткі межі. У звичайному житті люди не так спритно оперують кордонами, і абсолютно точно не є тими, хто регулярно виділятиме вам час. Терапевтична сесія триває 50 хв раз на тиждень. Від друзів зазвичай чекають, що вони на зв’язку частіше.
Таким чином, психолог – це щось чудове. Все для вас, стабільне, уважне, на вашому боці, спілкування з ним позитивно впливає на ваше життя. Тут дуже легко забути, що це лише професійна роль.
Дружба ж процес обопільний, що виключає таким чином всі можливі бонуси, які ви отримуєте від спілкування з психологом у форматі психологічних консультацій. Існує міф про те, що друг-психолог може надати безкоштовну пораду фахівця на будь-який життєвий випадок. Моя порада фахівця, як правило, така: зверніться до психолога.
І важливо бути чесним: якщо мова про психолога, вам, швидше за все, потрібен зовсім не друг, а зручна людина з доступом до неї 24/7. Це бажання легко зрозуміти)
Текст – Ірини Примʼяк