Наша потреба у зв’язках може викликати ілюзію, що в цих зв’язках ми будемо відчувати себе сильнішими та більш захищеними.
Але це почуття безпеки є ілюзорним, оскільки сила і любов є антагоністичними цінностями. Сила ніколи не забезпечить любові, особливо сила, заснована на грошах при сексапільності.
Вона зміцнює тільки образ самого себе, роблячи нас людьми, котрі більш усвідомлюють его; любов вимагає віддачі его і зміцнює наше тілесне «я». Ми не можемо контролювати когось і одночасно любити його. На основі тієї ж самої логіки ми не можемо стверджувати, що ми закохані і при цьому повністю себе контролювати.
Самоконтроль — важливий елемент тільки в таких відносинах, в яких з’являється сила.
На жаль, батьки часто використовують силу по відношенню до своїх дітей у вигляді покарання. Не має значення, чи використовуємо ми покарання по відношенню до злочинців або до дітей; в обох випадках вона є проявом сили.
Хоча вона може мати виправдання як метод корекції поведінки, її справжньою метою є показати іншій людині, хто тут начальник. Сила може забезпечити дисципліну, але також легко викликає бунт.
Використання її по відношенню до дітей — вельми спірне питання. Діти невинні, тобто вони нічого не роблять зі зловмисними намірами; крім того, вони ставляться до батьків як до опікунів, а не як до людей, які призначають покарання.
Дитина переживає покарання як зраду любові і довіри. Як може бути інакше? Звичайно, їй кажуть, що це для її блага. Вона навіть може іноді в це повірити. Якщо вона це зробить — вона зрадить себе, стаючи противником власних почуттів.
Дресирувальники собак уникають покарання під час дресирування, оскільки вони знають, що існують кращі способи досягнення цілей. Собаки люблять радувати свого господаря, тому набагато корисніше винагороджувати їх хорошу поведінку.
Як знає кожен дресирувальник, дресирування собаки вимагає терпіння — багато батьків мають його занадто мало навіть по відношенню до власних дітей.
Оскільки діти не мають ніякої реальної сили проти своїх батьків, вони змушені підкорятися їх силі.
Однак це підпорядкування відбувається тільки на поверхні. Всередині виникає сильний опір. Найчастіше вони не плачуть, коли їх б’ють або принижують. Як ми переконалися, чоловіки, котрих в дитинстві били батьки, мають великі труднощі з плачем, незалежно від глибини травми.
Коли така ситуація виникає під час терапії, вони пояснюють це як форму захисту.
«Я не дозволю йому отримати задоволення від почуття, що він дістався до мене», — кажуть вони так, ніби їхні батьки зараз присутні в кабінеті.
Цей захист вбудовується в тіло як жорсткість і генералізується. Позицію «ніхто не добереться до мене» такі люди переносять на все своє життя, поширюючи її на всіх людей, з якими їх зводить доля.
Деякі дорослі через погане ставлення до них в дитинстві ховають свої почуття глибоко всередині себе.
Молода жінка, вираз обличчя якої нагадує маску, пояснює це, кажучи: «Мати завжди спостерігала за мною, завжди вивчала моє обличчя. Знання того, що я відчуваю, дало їй відчуття задоволення.
Я змушена була приховувати від неї свої почуття». Приховування своїх почуттів може дати людині відчуття сили у стосунках з іншими, але одночасно виключає можливість довіри. Таким чином, самоконтроль, який здається рисою, гідною поваги, є проявом страху любові.
Більшість зв’язків між чоловіком і жінкою починаються з любові, але розпадаються через боротьбу за владу, яка розвивається після досягнення певної інтимності. Кажуть, що близькість породжує зневагу.
Коли пара починає спільне життя, кожен бачить слабкості і помилки іншого, які можна використовувати з метою досягнення переваги. Критика з одного боку викликає критичну відповідь з іншого.
Коли це трапляється, збудження, яке об’єднало пару, зникає, але частіше за все вони залишаються разом через вигоду. Однак такий зв’язок призводить до взаємного травмування. Обидва відчувають себе в пастці, що нагадує їм з різних причин їхнє дитинство.
Вони можуть перервати цей зв’язок, можуть боротися в його рамках або змиритися з втратою надії на любов і радість. Таке смирення може привести до злоякісних новоутворень, боротьба — до захворювання серця.
Розрив відносин не є рішенням, оскільки наступний зв’язок часто виявляється нітрохи не кращим від попереднього.
Для того щоб звільнитися з цієї пастки, пара повинна працювати над своїм страхом любові.
На глибокому рівні страх любові ідентичний зі страхом перед протилежною статтю. Усі чоловіки несвідомо ідентифікують жінок зі своїми матерями, а жінки — чоловіків з батьками. Така ідентифікація природня.
Якби наші батьки протилежної статі були добрими, люблячими та сильними, ми не мали б проблем зі своїми партнерами. Однак це буває дуже рідко. Більшість людей згадують свій зв’язок з батьками як конфліктний.
Їх використовували, зраджували і ображали. Виживання вимагало таких відносин, що дозволяють жити в почутті безпеки, завдяки запереченню багатьох негативних аспектів зв’язку і придушенню більшості негативних почуттів.
Однак придушення лише витісняє ці почуття в несвідоме; вони все ще функціонують в людині дуже тонко і підступно.
З роботи Олександра Лоуена
«Секс, любов і серце»