Невротичне Я домінує над тілом,

шизоїдне Я заперечує тіло,

а шизофренічне – дисоціюється з ним.

Невротичне Я боїться ірраціональної природи тіла, намагаючись просто підпорядкувати його.

Коли тілесний страх виражається панікою, Я починає заперечувати тіло для того, щоб вижити. Якщо страх тіла переростає в жах, Я дисоціюється з ним, повністю відриваючи особистість від того, що породжує шизофренічний стан.

Відмінності чітко видно на прикладі того, як по-різному люди відгукуються на сексуальні прагнення. Для здорової людини секс – це вираження любові.

Невротичне Я розглядає секс як спосіб досягнення або затвердження.

Для шизоїдного Я секс – це можливість отримати фізичну близькість і тепло, від яких залежить жвавість.

Шизофренічне Я, відірване від тіла, не знаходить сенсу в сексуальній взаємодії.

Конфлікт між Я і тілом породжує розщеплення особистості, що впливає на всі аспекти існування і поведінки.

У цьому розділі ми розглянемо поділ і суперечливість ототожнень шизоїда і невротика, а про інші прояви розщеплення поговоримо пізніше.

Зокрема, мова піде про те, як виникає розщеплення, які фактори його викликають, і які техніки підходять для того, щоб надати терапевтичну допомогу в подібних випадках.

Цілком очевидно, що проблему розщеплення не можна вирішити, не поліпшивши стану тіла.

Коли з’являється жвавість, дихання поглиблюється, тіло стає більш рухливим, виникають почуття, тобто реальність тіла починає керувати станом Я.

У розщепленої особистості виникають два суперечливих ототожнення:

в основі одного образ Я, а іншого — тіло.

Існують певні методи, які допомагають вивчити, які ці ототожнення. Історія пацієнта і способи його дій розкажуть нам про Я-ототожнення.

Спостереження за зовнішнім виглядом і рухами тіла дозволять побачити тілесне ототожнення.

Проективні техніки, наприклад, малювання фігури людини, нададуть важливу інформацію про те, якою є особистість пацієнта.

І, нарешті, в думках і почуттях він розкриє суперечливість своїх точок зору.

Для ілюстрації я наведу дві історії хвороби.

Перший випадок – молода жінка, яка стверджувала, що її проблема — аномія.

Вона почерпнула цей термін зі статті в журналі «Есквайр» і з книги Бетті Фріден «Жіночий містицизм».

Ось визначення, яке дає Фріден: «Нудьга, розсіяне почуття безцільності, небуття, незалученості в світ, яке можна назвати аномією, а можна — відсутністю ототожненості, або просто відчувати як проблему без назви».

Аномія – соціологічний термін, що означає відсутність норми або, що на мій погляд краще, безформність.

Моя пацієнтка, яку я буду називати Барбара, описала свій стан наступним чином: «Почуття дезорієнтації і спустошеності, абсолютно порожнього місця. Я не бачила сенсу робити що-небудь. У мене не було мотивів до руху. Я не усвідомлювала цього раніше. Це звалилося на мене, коли я повернулася з літньої відпустки. Влітку я займалася дітьми і будинком, але потім найняла покоївку. Я відчувала, що виконання домашніх справ нагадує невротичні тики… непотрібні дії».

Барбара була тридцятип’ятирічною, заміжньою жінкою, матір’ю чотирьох дітей.

Ніяк не можна було сказати, що її домашня робота не потрібна. Не можна було назвати її зайвою. Навіть з появою покоївки вона цілий день була зайнята справою.

Однією з труднощів були її стосунки з покоївкою.

Барбарі хотілося звільнити її, оскільки та не виконувала вимог господині, але вона не могла змусити себе зробити це.

Все життя вона страждала від того, що не могла сказати «ні» іншим людям, і це викликало відчуття, що її особистість збиткова, недостатня. Коли конфлікт ставав інтенсивним, як у випадку з покоївкою, Барбара приходила в стан занепаду і здавалася.

В результаті вона втрачала відчуття себе (self) і відчувала спустошеність.

Вона знала про це з минулих курсів аналізу. Їй було відомо і те, що джерело цих труднощів — в її дитинстві, у відносинах з батьками.

Про те, що стресовий стан супроводжує ще й фізичний занепад, вона не підозрювала.

Саме фізичний колапс викликав почуття безпорадності.

З роботи Олександра Лоуена

«Зрада тіла»