У психотерапевта є свій ідеал психотерапевтичної сесії. Швидше за все, він не співпаде з уявленнями клієнта.

Толерантність терапевта ґрунтується не на зарозумілості, а на розумінні людських слабкостей як творчої адаптації в несприятливих обставинах.

Вина і горе інстинктивно ховаються від громадської думки. Рішення звернутися за допомогою до психотерапевта вимагає від людини мужності піти наперекір традиціям і звичаям.

Зустрічаються депресії від нестерпного і безперервного болю, що заподіюється власною совістю. Зазвичай цей біль піддається сильному витісненню і необхідний час для його маніфестації.

Образа майже завжди передбачає чиюсь провину. Це два переживання, які маркують розрив конфлюенції. Для інших механізмів переривання контакту стійких предикторів я не виявив.

Психотерапевт через свою соціальну роль повинен бути людиною всеосяжною, що однаково ставиться до людей високого походження і низького, до освічених і неосвічених, до винних і безвинних. Це можливо, крім обставин, коли психотерапевт сам є учасником травмуючих подій клієнта.

Концепція матері з кам’яним серцем (шизофреногенної) в етіології шизофренії не підтвердилася. Але принесла додаткові сльози горю матерів через соціальний остракізм, якому їх піддали.

Я бачив кілька «психотерапевтичних колодязів», куди в поспіху діагностики кидали всю велич, закладену в людях. Ними були: істеричний невроз, ларвована депресія, малопрогредієнтна шизофренія і т.д. Зараз це межовий розлад особистості.