Будь ласка, давайте реабілітуємо ниття…

Знову і знову мої клієнти говорять:

«Я раптом зрозумів, що я тут нию і нию, але нічого не роблю…».

Я постійно чую від друзів:

«Чого я тобі буду нити, у тебе хіба своїх проблем мало?».

У багатьох культурах, наприклад, в англійській і у французькій, створена ціла традиція ниття і скарг.

Нікому не спаде на думку за це засуджувати, хоча потрібно дотримуватись певних ритуалів.

Тільки в пострадянській культурі за ниття соромлять і звинувачують.

Натомість це прекрасний спосіб, винайдений людством, розділити негативні емоції зі своїм племенем, або, як зараз модно говорити, зграєю.

Легше пережити важкі почуття «розмазавши» їх на кілька людей, ніж поодинці.

Але це не просто можливість перетерпіти.

Ниття – творчий процес.

Воно дозволяє розрядити напругу, накопичену в психіці, без дій.

Тобто – не кидаючись на кривдників з кулаками і зі зброєю, не виходячи на мітинги, не надягаючи шапочку з фольги.

А значить – воно особливо цінне в ситуації невизначеності, коли незрозуміло, що робити.

Якщо ми уважно придивимося до ниття, виявиться, що це не «байдикування», а спосіб адаптуватися.

Поступово змиритися з розчаруваннями і образами.

В контексті тілесності ми говоримо «ниє» про синці, забиття, рани – про те, що не полагодиш швидко, але процес в організмі йде, і ниття – лише видима його частина.

Коли ми ниємо словами, відбувається те ж саме.

Коли ми розповідаємо знову і знову іншим, здавалося б, один і той же сюжет, це ніколи не «один і той же» сюжет.

Щоразу історія потроху змінюється.

Поступово, як художник, психіка додає в неї нові відтінки, нові деталі. Нестерпно дратівливе і болюче стає терпимим.

Отож, ниття – природне знеболююче, яке винайшла наша психіка.

Воно не замінює активних дій.

Після того, як ми впораємося зі стресом і приймемо нову картину реальності, ми обов’язково щось зробимо – і на той момент якраз вже буде зрозуміло, що.

Корисно втішати інших і вислуховувати їх ниття.

У тих об’ємах, які ми можемо витримати.

Пам’ятайте, що ниття – це не прохання про допомогу, не вимога особисто до вас щось зробити або ощасливити того, хто ниє.

Від вас, власне, нічого не вимагають. Ну хіба що впоратися з власним роздратуванням, з бажанням сказати «просто роби що-небудь» або «тобі потрібно…».

Людина, швидше за все, сама знає, що їй потрібно.

Просто зараз на це немає сил.

І їй потрібен цей перепочинок.

Якщо ж ми самі бовтаємося десь в районі дна, завжди можна сказати:

«Пробач, немає сил тебе підтримати, не сьогодні».

Або:

«Я так втомилася, що сьогодні більше не витримаю».

Це прості формули, які поки що не розповсюджені в нашому мовленні, однак вони потрібні, щоб не терпіти через силу і не вибухати потім, звинувачуючи іншого в тому, що він «завжди тільки ниє».

Автор тексту – Анастасія Рубцова.