З чого зазвичай починаються любовні стосунки? З ідеалізації, хіба ні? Так, зазвичай.

Партнери підносять один одного на п’єдестал, обожнюють і моляться один на одного – символічна, але важлива за значенням ілюстрація.

Для чого ж в близьких відносинах спрацьовує такий захист?

Для того, щоб забезпечити партнерам безпеку поруч з ідеальним обранцем: адже ж так приємно грітися в сяйві доблесного героя (доблесної героїні), того (тієї), який (яка) краще і прекрасніше від інших.

Примітивний механізм ідеалізації – родом з далекого дитинства: саме там малюк, обожнюючи своїх батьків, вважав їх головними людьми у Всесвіті, наймогутнішими фігурами… Це первинне розуміння допомагало йому почуватися в безпеці.

Але дитина росте і з часом розуміє, що мати і батько – не боги, а живі люди, зі своїм набором гарни рис і недоліків, і перестає ідеалізувати їх.

Те ж саме відбувається і в любовних відносинах в парі. Згодом, стикаючись з живим набором недоліків обранця і накопичуючи численні образи, партнери запускають зворотний ідеалізації процес – процес знецінення, повертаючись до себе зі злиття, яке їх просто поглинало.

Це природна частина здорової сепарації, з переходом на більш незалежний рівень відносин, якщо ставитися до нього усвідомлено.

Тобто ідеалізація і знецінення в здорових проявах – природні і нормальні.

Погано, коли вони закріплюються в любовних відносинах, як гойдалки, або відбувається застрягання на одному з процесів.

Згадаймо класику – «Гранатовий браслет». У цій історії ідеалізація була вічною і закінчилася загибеллю персонажа.

Відносно застрягання на процесі знецінення теж є маса прикладів: коли партнери роками проклинають дружин і чоловіків, не в силах переключитися на окреме від них і минулого життя… Сумна картина, яка, однак, захищає неусвідомленого партнера від провалів в депресію.

Що ж можна протиставити цим первинним механізмам захисту, включеним практично в будь-які близькі стосунки?

Шанобливе прийняття іншого, з його особливим набором позитивних і слабких сторін.

Терпляче дослідження унікальності коханої людини.

Мудру усвідомленість стосунків.

У зрілому партнерстві багато вдячності, поваги, віри.

А незрілі переповнені ще однією характерною захистом психіки – розщепленням на «біле» і «чорне», «хороше» і «погане».

Цей механізм також походить з дитинства, коли немовля, не будучи здатним до цілісного сприйняття світу, жорстко розділяло материнські груди на хороші (повні молока) і погані (безмолочні і порожні).

У здоровому прояві така амбівалентність допомагає перемагати хаос і структурувати світ, в гіпертрофованому – примітивно розділяти його на крайні, незв’язані полярності – «біле» і «чорне», уникаючи відтінків сірого.

А тепер повернімось до відносин…

Як часто розщеплення стає нормою взаємодії в любовній і подружній парі: відповідаєш моїм очікуванням – потрапляєш до «білих», якщо ж не відповідаєш, то ти – поганий.

Усвідомлювати відмінності і приймати можливу різницю ніхто нікого не вчив. Це вища математика. Хто її опановував, ну, скажіть?

При тому, що в сучасній культурі всі сценарії діляться на «добре» і «зле», зі «своїми» і «чужими» героями – полярними по суті і за значенням…

Що ж вже говорити про вузькі стосунки в парі? Куди вже тут до цілісності внутрішніх положень?

Однак саме розщеплення (без усвідомлення об’ємності ціннісного іншого) розводить коханців по кутках: довго відповідати чужим очікуванням всупереч власним важко, а домовитися про загальне люди не навчені – так і розбігаються через відсутність здорових стратегій …

Що ж можна протиставити даному механізму примітивного захисту?

Уміння пробиватись із шкаралупи назовні, подавати один одному руку, сідати і говорити вголос про те,

що є цінним для обох,

що є неприйнятним для обох і

як знайти компроміси?

Це називається цивілізованою технікою діалогу, яка допомагає людям чути та враховувати інтереси один одного, будуючи мости поваги…

Ось так поступово і осмислено можна відстежувати первинні психологічні захисти з подальшим виходом на зрілі стосунки.

А. Бліщенко