Я – твоя Внутрішня Дитина. Пусти мене на волю!

Я – твоя Внутрішня Дитина і живу глибоко у тебе всередині – в самій душі.

Я у тебе є, навіть якщо ти про мене не думає. І чим менше ти думаєш про мене, тим гірше мені.

Я – особливий, ні на кого не схожий. У мене свої таланти, свої сильні сторони. У мене особлива зовнішність і енергетика.

Мені дуже важливо, щоб мене ні з ким не порівнювали. Ні зі зла, ні по-доброму. Тому що коли мене порівнюють, я змушений пристосовуватися і ставати схожим на інших.

Я знаю, що це неможливо, але коли мене порівнюють з іншими постійно, я… починаю вірити, що помиляюся, а всі інші – праві. Адже більшість не може помилятися.

На жаль, коли я намагаюся бути схожим на інших, я не можу стати кращою, але собою я вже перестаю бути. Так я втрачаю свою силу. Я впадаю в депресію, стаю сумною і озлобленою.

Коли мене хочуть змінити, я спочатку протестую. Але мене карають і відлучають від любові найважливіші для мене люди. І тоді я починаю сумніватися у своїх почуттях. Не можуть же найдорожчі мені люди помилятися? Ймовірно, помиляюся я.

Поступово я починаю вважати себе проблемною. Поганою, дурною і нікчемною. Мені соромно за себе. За те, що я не така хороша, як від мене хочуть.

Я все частіше думаю, що я погана. Я дуже хочу стати хорошою, але мені це не вдається. Мене продовжують порівнювати, лаяти, карати. Я постійно ризикую залишитися без уваги і доброго ставлення.

Поруч зі мною поселяється Критик. Він стежить, щоб я робила все так, як кажуть дорослі. Критик мені потрібен, щоб я не облажалася.

Проте… Щойно я забуду про нього і стану собою – живою, унікальною, він знову мене сварить.

Тепер я стежу за іншими людьми. Вони також повинні поводитися «добре» і «правильно».

Я остаточно повірила у те, що всі повинні змінитися і стати ідеальними. Головне, щоб ніхто не робив дурниць. Не грав, не пустував… і не дозволяв собі бути собою. Завжди є той, хто розповість, як треба чинити «правильно».

Усі мої ресурси йдуть на те, щоб чинити «правильно». Я давно вже не відчуваю свободи, у мене немає творчої іскри. Адже вона з’являється тільки якщо я прийнята такою, якою я є.

Усі мої ресурси йдуть на те, щоб подобатися іншим і відповідати їхнім очікуванням. Я – бліда тінь того, ким могла би бути.

Мені не потрібно багато.

Просто відпусти мене на волю. Дозволь мені бути собою, а не «доброю» і «правильною».

Перестань зі мною боротися і бити мене по руках, а дослухайся до мене і дай розквітнути! І вже дуже скоро ми знову подружимося, і тоді вже я допоможу тобі стати щасливим.

Текст Вероніки Хлібової