Буває так, що батьки сприймають свою маленьку дитину дорослішою, ніж та є.

Хочуть, щоб малюк розумів більше, ніж може, щоб робив більше, ніж може.

Дитина лякається і соромиться, боїться батьківської немилості та всіма силами намагається застелити ліжко, налити молоко, не розливаючи, годувати брата, не засмучувати маму та не злити тата, можливо, підтримувати їх або навіть доглядати – ніби вони помінялися ролями.

Вона стає дуже емпатичною через сильний страх можливого відкидання.

Адже немилість батьків для дитини – це, по суті, психологічна смерть, дуже сильний стрес.

І починає дитина про доросле життя та його проблеми дізнаватися занадто рано.

І тоді такий дорослий, з непрожитим дитинством, не маючи досвіду безтурботності та опори на задоволених маму та тата, усе життя несвідомо буде прагнути повернутися до свого дитинства. І побути в ньому, хоч секундочку…

Рано подорослівший мріє купити собі дитинство. Будь-якими способами та за будь-яку валюту.

Але дозволити собі цього не може.

ТЕРАПІЯ КЛІЄНТА “БЕЗ ДИТИНСТВА”

Якщо дитині транслювали послання (у вербальній або в невербальній формі), що вона повинна та зобов’язана впоратися з тим, що їй не під силу, вона буде думати та відчувати, що так і треба. І буде старатися.

Їй буде страшно та жахливо, вона буде відчувати себе невпевненою та безпомічною, але поступово ці переживання витіснить і їх “ніби не буде”.

Коли така, вже доросла людина, приходить на психотерапію, то вже на першій консультації поруч з нею, можна відчути її високий рівень тривоги, про яку їй поки нічого не відомо.

Така людина іноді дуже швидко захоче “все вирішити” і буде ніби змушувати терапевта бути з ним “на одній хвилі”. Тобто, “бігти зі швидкістю світла”.

І якщо йому сказати, що це занадто швидко, клієнт може одразу і не зрозуміти.

Як? Він ж чекає від психолога того ж самого,

чого завжди вимагає від себе. Неможливого.

Таким клієнтам часто складно прийти в терапію, оскільки вони вважають, що все можуть самі. Визнати безсилля їм нестерпно.

І те, що їх мотивує все-таки прийти іноді, це або якісь психосоматичні симптоми, або ж конкретні невдачі в житті. Там, де вони зіштовхуються з обмеженнями і не можуть їх подолати.

Психотерапевт тоді в їхньому розумінні – всемогутня людина, яка, нарешті, допоможе вирішити ці складнощі. І якщо вони помічають, що терапевт не такий, вони розчаровуються.

Це – саме те дитяче переживання поруч з батьком, який “невпорався”.

І терапія такого клієнта буде полягати в тому, щоб зануритися в той вік, де він не “добув” свого безтурботного стану, і “недочув” довіру батьківській фігурі, яка в стані піклуватися і захистити від зайвого.

Звісно, на це може піти багато часу, адже одразу довіра не повернеться.

Такий клієнт буде багато разів перевіряти, а чи точно можна, перш ніж знизити свій контроль, перш ніж більше прийняти безсилля і не зруйнуватися при цьому від катастрофічного жаху, який він відчував тоді, коли був безпорадним.

Але зараз у своєму жаху він буде вже не таким самотнім.

А ще буде прийнятим. І підтриманим.

А, значить, довіра до світу і собі буде повертатися поступово.