Людина, якій ви довірили свою душу, якій ви відчинили її навстіж, вважаючи її найближчою, виявляється такою ж простою смертною, як і всі ми.

Вона чогось боїться, чогось потребує і, у свою чергу, проєктує на вас тяжкий тягар своїх очікувань.

Будь-які близькі стосунки є нелегким тягарем, тому що кожен намагається в них знайти того Близького Іншого, яким колись був батько.

Зрозуміло, ми навіть у думках не припускаємо, що наш партнер буде нашим батьком. Ми ж стільки енергії витратили на те, щоб розлучитися нарешті з батьком та матір’ю.

Але коханий стає тим самим Близьким Іншим, на якого ми проєктуємо ті самі потреби і ту ж психодинаміку, що й на батьків, – тією самою мірою, як ми залишаємося несвідомими.

Коли біблійні мудреці наполягали на тому, що при одруженні слід залишити своїх батька та матір, вони, можливо, не уявляли, як складно це буде зробити.

Таким чином, можна лише частково розлучитися з очікуваннями прояву турботи, підтримки та вміння зцілювати, які людина проєктує на Близького Іншого.

Суперечність між таємною надією та повсякденною реальністю при переході через Перевал викликає у людини відчуття сильного болю.

“Перевал у середині шляху”,

Джеймс Холліс