Я стільки раз чула:
«Мені там погано, мені так не підходить, мені там страшно, але від думки щось змінити, тим більше, завершити ці відносини, ще страшніше. Я все знаю, все розумію, але я не можу піти».
Тут не йдеться про слабкість або про відсутність волі. Тут про те, що колись це було єдиним способом залишитись у зв’язку: витримувати, терпіти, пристосовуватись, тільки б не втратити.
Коли любов це не про тепло, а про напруження і очікування.
Коли близькість це – здогадуватись, підлаштовуватись, не злити.
Коли свої почуття простіше не помічати, ніж ризикувати бути відкинутою.
І тоді в дорослому житті з’являється дивне місце, де все зрозуміло, але нічого не змінюється.
Де складно сказати, чого хочеш, де межі розмиті.
Де турбота плутається з контролем, а біль з любов’ю.
Де можна роками не називати насильство насильством, «згладжувати кути».
ПРО ЩО БУДЕ ЦЯ ЛЕКЦІЯ?
Це лекція про емоційну залежність, як досвід, який проживається зсередини.
Ми будемо говорити про те:
як формується цей спосіб бути у стосунках
які прояви видають його в житті
чому так складно піти навіть тоді, коли вже нестерпно
і які орієнтири допомагають працювати з цим у терапії
Це лекція, в якій можна впізнати близьких, знайомих, клієнтів і, можливо, трохи себе.
Лекція:
